Суші, кімоно, аніме, сумо – ці слова вже давно ввійшли у вжиток і стали загальновідомими, але що ще, окрім них, ми знаємо про далеку Країну Вранішнього Сонця? Багато віків Японія залишалася закритою для туристів і мандрівників, а коли ж відчинила свої двері для усіх охочих, здивувала світ безліччю дивовижних, оригінальних і навіть трохи дивних звичаїв і традицій. Однак, якщо Ви збираєтеся навідатися у Японію, без знання цих традицій не обійтися – озброюйтеся необхідною інформацією!
Чи носять японці кімоно?
Перше, що спадає на думку при згадці про японські традиції, - національне вбрання - кімоно. Цей одяг вийшов з повсякденного вжитку ще на початку ХХ століття, але й до сьогодні не втратив своєї актуальності. Існує ряд заходів, на яких без кімоно не обійтися: перше відвідування храму з новонародженим, церемонія повноліття, весілля тощо. Вбрання підв’язують поясом обі і доповнюють традиційним взуттям – сандалями дзорі або гета. Довжина кімоно, ширина рукавів та колір багато розкажуть про соціальний статус власника, вік і рід занять. Таким чином, кімоно в Японії не обмежується статусом національного одягу, а й може слугувати своєрідною візитівкою.
Японські абетки
Перш ніж пробувати розібратися з вивісками у Японії, туристам варто знати один цікавий нюанс японської мови – у ній використовуються цілих три види письма! Окрім ієрогліфічного письма кандзі, яке свого часу було запозичене з Китаю, в Японії існують дві буквені абетки – катакана і хірагана. Найцікавіше, що всі три види письма часто використовуються впереміш, а в деяких газетах і книгах досі трапляється традиційне написання справа наліво. Крім того, зрідка слова можуть транслітеруватися латиницею, цей тип написання називають ромадзі. Як бачите, японська мова не для слабаків!
Трохи для душі: поезія і театр
Японська література дала світові такі гучні імена, як Акутаґава Рюноске та Харукі Муракамі, але не перебільшенням буде зауважити, що вона почала крокувати світом з появою хайку (інша назва - хокку). Ця традиційна японська поезія з’явилася у XVI столітті і на початку мала виразний фольклорний відтінок. Хайку розкривають внутрішні переживання поета, які тонко переплетені з явищами природи і навколишнім світом. Такі вірші прийнято читати під час чайної церемонії чи традиційного освідчення, а писати їх вчать у молодшій школі!
Яскраве враження залишає традиційний японський театр – кабукі. Жанр зародився у XVII столітті й здобув чимало прихильників поєднанням складних костюмів і не менш вражаючого гриму. У виставах кабукі танці, музика та спів щедро приправлені драматизмом і символами, захованими у кожній деталі. Такі вистави залишаються популярними у японських театрах, зривають аншлаги і роблять акторів знаменитими.
Сучасна культура: аніме і джей-поп
Цікавішою за японське традиційне мистецтво для декого може виявитися хіба що сучасна масова культура. Все-таки багато тих, хто врешті закохується у Японію і планує туди поїздку, починають з манги (японський різновид коміксів) та аніме. Більшість повнометражних аніме та серіалів знімаються за вже відомими мангами, які виходять роками, продаються в Японії на кожному кроці і з’являються у перекладі по всьому світу.
Чимало зусиль до такої популярності доклала знаменита студія аніме «Гіблі» на чолі з легендарним режисером Хаяо Міядзакі. Саме тут були творені такі шедеври аніме, як «Віднесені привидами» та «Мій сусід Тоторо». У Токіо можна відвідати навіть музей студії, розташований у парку Інокасіра, де Ви й познайомитеся з героями японських анімаційних фільмів ближче. Не говорячи вже про те, що частенько просто на вулицях під час якогось із косплей-фестивалів можна зустріти персонажів «Наруто», «Зошита смерті» та інших знаменитих й не дуже аніме.
Окрема тема – японська музика. Вважається, що золоті часи джей-року (j-rock) вже позаду, і на зміну йому все більшу популярність здобуває джей-поп (j-pop) – сучасний жанр, який проник у всі сфери життя Японії. Його типові представники – так звані бой-бенди і ґьорл-бенди з юними яскравими хлопцями або дівчатами, які виконують невигадливі легкі пісні, супроводжуючи їх танцями. Зірки джей-попу всюди: на рекламних афішах, в телешоу, фільмах, відеоіграх, тож і Ви неодмінно їх побачите під час поїздки у Японію!
Норми поведінки і релігія
.jpg)
У Японії навдивовижу мирно поєднуються суворі норми поведінки і деяка вседозволеність. З одного боку, в цій країні, як ніде, легкодоступні продукти порноіндустрії, поширені заклади для дорослих, а розважальна та медійна індустрія не вирізняється скромністю. З іншого – тут дуже цінують смиренність і чесність, а працелюбність і ввічливість вважаються чи не головними достоїнствами. Токіо залишається одним з найбезпечніших мегаполісів, рівень злочинності тут один з найнижчих у світі. При цьому такі норми поведінки продиктовані швидше менталітетом, ніж релігією і суворими законами.
Найпоширенішою у Японії вважається древня релігія синтоїзм, яка поєднує у собі елементи буддизму, магії і тотемізму. Згідно з віруваннями синтоїстів, у світі близько 8 мільйонів божеств, і кожен після смерті може долучитися до їх числа. Разом з тим, це досить демократична релігія, без суворих канонів і приписів, яка повністю відділена від держави і не має впливу на світські традиції. У країні є чимало християн і буддистів, а часто має місце і двовір’я, коли людина дотримується синтоїстських обрядів, але при цьому ще й відвідує церкву чи буддійський храм.
Нюанси етикету
Виняткова ввічливість, притаманна усім націям Сходу, виведена у Японії на новий щабель. Навіть у спілкуванні японці використовують чотири рівні ввічливості: розмовний, шанобливий, ввічливий і дуже ввічливий. Одне з найменш використовуваних слів у мовленні японців – «ні», вони всіляко уникають відмов і заперечень. Що б Ви не попросили, готуйтеся, що Вам не відмовлять прямо, намагаючись знайти рішення.
У Японії прийнято говорити приязно і з усмішкою, але так зване панібратство, в тому числі надто мала дистанція між співрозмовниками, не прийнятне і може викликати обурення. Неввічливими вважаються прямий погляд в очі і активне жестикулювання. При зустрічі прийнято не потискати руку, а кланятися. Поклонитися у відповідь потрібно стільки ж разів, скільки вклонилися Вам, інакше Вашу поведінку може бути розцінено як неповагу.
Традиції застілля
Застілля у Японії – це особливий ритуал, а не просто прийом їжі. Кожна страва на столі має своє місце і подається у спеціально призначеному для неї посуді. Перед їжею слід витерти лице і руки вологим теплим рушником осіборі. Палички кладуть на спеціальну підставку хасі-окі, а розмахувати ними під час їжі, перехрещувати чи втикати у рис вважається поганими манерами. Супи слід пити, а не їсти ложкою, а смакуючи гарячу лапшу (удон або рамьон), можна, і навіть бажано, прицмокувати. Напої за столом розливає наймолодший, але наливати самому собі не прийнято, тому після всього він повинен поставити пляшку і зачекати, доки його чарку наповнить старший.
Під час їжі варто кілька разів похвалити, як усе смачно, - це вважається ще одним проявом ввічливості. До речі, у ресторанах і кафе не прийнято залишати чайові – вони можуть бути розцінені як образа: вважається, що розплачуючись точно по чеку, Ви залишаєтеся з продавцем на рівних, а залишаючи зайві гроші, намагаєтеся поставити себе вище і знецінюєте надану Вам послугу.
Чайна церемонія
Чайна церемонія залишається одним з головних елементів японської культури. Церемонія носить назву тядо і практично піднесена в ранг мистецтва. Вона проводиться у чайному будиночку тясіцу, а посуд підбирається в одному стилі. Перед початком гості випивають теплої води і тільки після цього вирушають у чайний будиночок. Перед порогом їх зустрічає господар церемонії і допомагає пройти обряд омивання – подає воду, щоб вмити обличчя, руки і ополоснути рот.
Далі слідує смакування легкими закусками, і тільки після нього справа доходить до приготування чаю. Господар церемонії повинен готувати чай, дотримуючись мовчанки, тож в будиночку панує майже медитативна тиша. Чай засипають у спеціальну чашу, а тоді в неї доливають кип’яток і розмішують. В кілька етапів все доводиться до потрібної консистенції. Спочатку господар з поклоном подає чай з однієї чашки кожному гостеві по черзі, від найстаршого до наймолодшого, і тільки після того, як скуштують всі, розливає кожному по чашках. Для чайної церемонії потрібно запастися терплячістю, але враження вона залишає дійсно нові і ні з чим не порівнювані.
Сім’я і соціум
Згідно зі статистикою, третина японських сімей створюються в результаті сватання і оглядин, які організували батьки. У сім’ях традиційно панує патріархат. Що ж до соціальних стосунків, то тут головні принципи – довіра і відповідальність. У Японії батьки не бояться відпустити шестирічну дитину до школи саму – при потребі чи у разі виникнення небезпеки на вулиці їй допоможе перший же зустрічний.
На багатьох вулицях і в магазинах є спеціальні підставки з парасольками - якщо почався дощ, можна просто взяти будь-яку з них. Коли дощ припиниться, парасольку залишають в найближчій підставці. Зате смітників на японських вулицях немає – сміття слід забрати додому і розсортувати.
Про традиції і національні особливості Японії можна розповідати довго, та що там, безкінечно – ця країна має надто багато відмінностей від західної культури. Тому найкращий вихід – поїхати і побачити все самому!
Ласкаво просимо на борт!
